Революція у навчанні: поворот до особистіснокультурної моделі освіти

Анотація

Освіта зберігає культурні надбання минулого і, одночасно, націлює соціум на нові зміни, окреслює обрії його подальшого розвитку, враховуючи пульсацію часу. Знаходячись у стані постійного пошуку, оцінки та переоцінки світоглядних орієнтирів, нових ідей, принципів і шляхів власного розвитку, вона «задає тон» модернізацій ним процесам у суспільстві. У статті наголошується, що попри активне впровадження низки різноманітних нововведень у практику освіти, дана сфера залишається орієнтованою на минуле й не відповідає запитам й потребам сьогодення. Підкреслюється, що неефективність нововведень в освіті зумовлена також тією обставиною, що українська освітня система сформована у полі культурних орієнтирів Просвітництва, що практично вичерпали себе та набули кризових ознак. Ліквідувати кризові явища в освіті можливо за умови докорінних змін. Йдеться про необхідність запровадження революційних нововведень у навчанні (упродовж життя), які б йшли паралельно до інформаційнокомунікативної революції, що стрімко набирає обертів й змінює наш спосіб життя, спілкування, мислення і бачення добробуту. Засадничою ідеєю змін в освіті є розуміння того, наскільки освіта має сприяти розвитку власних талантів й особистісних задатків людини, формування її життєвих орієнтирів та перспектив, вміння стати господарями власного життя (самостійно діяти, самостійно навчатися й самим себе мотивувати) тощо. За таких умов суб’єкт є «творцем», а не «споживачем» знань. Дані процеси передбачатимуть: визнання пріоритетності творення нових знань, а не споживання готової інформації; вміння комплексно й контекстуально розглядати проблеми й окреслювати нові у звичних для людини ситуаціях; здатність людини до саморозвитку та само трансформації з метою реалізації її життєвого потенціалу; формування нового образу мислення, адекватного світу, який би поєднував не поєднане; плекання розуміючої планетарної етики співжиття тощо. Ці обставини зумовлюють потребу переорієнтації навчального процесу зі світу науки на широкий світ культури й становлення у навчальному середовищі «людини культурної» замість «людини знаючої». Наголошується, що засадничою ідеєю у міркуваннях дослідників є розуміння освіти як простору свободи, у якому суб’єкти навчання отримують можливість вільного самовираження й вільного вибору того, що їх цікавить. Їх концептуальні ідеї й підходи спрямовані на подолання владних, репресивних зазіхань соціуму.

Цінністю освітньої взаємодії визначається вільна, освічена творча особистість, яка здатна зберегти свою індивідуальність й унікальність, готова до співпраці у межах відкритого й полікультурного освітнього простору. Людина постає не як даність, а як процес, у якому відбувається творення нею самої себе через розкриття та активізацію її потенціальних можливостей. Така людина розглядає світ як сферу пізнавальної й практичної невизначеності, яку необхідно культивувати. У навчанні вона розглядається не як засіб реалізації певних навчальних проектів, не як інструмент маніпуляції, а як мета, як активний суб’єкт, який здатний творити розуміння світу довкола себе, і, водночас відстоювати власну унікальну самобутність.